«Серед степу широкого, на Вкраїні милій...»

 «Він був сином мужика

 і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем

 у царстві людської культури.

 Він був самоуком і вказав нові,

 світлі і вільні шляхи професорам і

книжним ученим.

 Найкращий і найміцніший скарб

доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу...»

Іван Франко

22 квітня в Україні вшановують пам'ять Великого Кобзаря, прах якого було поховано на Чернечій горі біля Канева. Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною.

Він помер у Петербурзі, але, як і заповідав, спочив на Дніпрових кручах. Поета не стало 10 березня (26 лютого) 1861 року. На третій день він був похований на Смоленському цвинтарі.

Невдовзі українська громада міста домоглася дозволу царської влади на перепоховання поета. 27 квітня вони прибули до Москви, де труну поета встановили в Тихонівській церкві. В Україну труну везли кіньми. 18 травня домовину з прахом Шевченка було доправлено до Києва. На київському ланцюговому мосту труну Шевченка до самої церкви Різдва Христового на Подолі несли студенти Київського університету. Труна перебувала в церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава "Кременчуг", який узяв курс на Канів.

 Процесія часто зупинялася для виголошення промов, найкращі з них були виголошені студентами Стояновим, Антоновичем і Драгомановим.

На крутому березі Дніпра, там, де стояв пароплав, похоронна процесія зупинилась востаннє. На дроги зійшов інспектор 2-ї гімназії Михайло Чалий: «Скорбота наша надто велика, щоб передати її словами... Слава цього імені не вмре серед нащадків».

22 травня після богослужіння прах Шевченка було поховано на Чернечій горі біля Канева - в місці, яке відповідало його "Заповіту". Незабаром могила Шевченка перетворилася на місце паломництва українців, а Чернеча гора отримала назву Тарасової. Щороку у травневі дні біля могили поета в Каневі проходять богослужіння, сюди звідусіль їдуть люди вклонитися Кобзареві. Ще не одне покоління вклониться біля могили Великого митця, пам’ять про якого ніколи не загине в серцях українського народу.