На літературному фестивалі «Книжкова країна» у вересні 2025 року історик і Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров представив видання видавництва РВВ – «Присяга Переяславського полку 1718 року» та інші книги серії «Джерела до вивчення козацтва».
Його виступ став роздумом не лише про історію, а про документ як зброю пам’яті, що підтверджує українську тяглість і право на власну державність.
«Ми підписали меморандум із видавництвом РВВ, – наголосив Алфьоров. – Присяга Переяславського полку 1718 року виходить уже під грифом Українського інституту національної пам’яті. Ми долучилися до роботи не лише інституційно, а й у науково-методичному плані».
Це рішення, за його словами, символізує новий етап у діяльності Інституту – розширення хронологічних меж від ХХ століття до ранньомодерної доби.
«Ми виходимо за рамки Голодомору й Другої світової війни. Адже російська пропаганда б’є по Україні у трьох часових патернах: X століття, козацтво і Переяславська рада. І саме тут нам потрібна доказова база – документи».
«Реєстр для козака – це письмове підтвердження його стану. Це було не просто зведення імен, а акт визнання права бути воїном, власником, рицарем», – пояснив історик.
За словами Алфьорова, ще за гетьмана Богдана Хмельницького у 1649 році реєстр на 40 тисяч осіб став фактичним переліком нової української шляхти.
«Козаки чудово розуміли: реєстр – це документ, що відрізняє тебе від підданого. У ньому зафіксовано твоє право володіти землею і зброєю».
Саме тому публікації козацьких присяг і ревізій, які сьогодні видає РВВ, мають не лише архівну, а й ідентифікаційну функцію. Вони повертають людям їхнє походження, а історикам – цілі родовідні лінії.
Однією з найяскравіших тез виступу стало спростування традиційного міфу про кінець козацтва.
«Ми живемо з переконанням, що козацтво ліквідувала Катерина II. Але насправді його знищив Ленін. Саме декретом 1918 року “Про упразднение сословий” було ліквідовано козацький стан в Україні».
Історик пояснив: після XVIII століття козацькі полки формально зникли, але сам стан – власники землі, рицарі за походженням – залишався.
«Козаки володіли землею, отже, юридично були дворянами. На початку XIX століття в Україні було понад пів мільйона таких власників. Це була наша еліта».
За його словами, радянська влада остаточно розірвала цей ланцюг тяглості, знищивши саму категорію «стану».
«Тільки після 1918 року нас перестали вважати рицарським народом. І саме тому сьогодні важливо відновлювати документальні докази цього стану – через архіви, присяги, реєстри».
Серія «Джерела до вивчення козацтва», започаткована ще у 2011 році істориками Віталієм Рябцевим, Сергієм Горобцем, Ігорем Ситим, Андрієм Потьомкіним і Олександром Алфьоровим, стала центральним археографічним проєктом незалежної України.
Кожне видання – результат багаторічної праці в архівах Києва, Москви, Варшави.
«Це документи, які повертають українцям їхні справжні корені. Без них ми не можемо довести свою історичну суб’єктність. А документ, як доказ, розбиває будь-яку пропаганду», – зазначив Алфьоров.
Видавництво РВВ, за його словами, сьогодні є інституцією історичної пам’яті, яка видає більше джерел, ніж будь-яка інша наукова установа в Україні.
«Український інститут національної пам’яті розширює свою діяльність у глибину часу. Бо без знання, ким ми були у XVII столітті, ми не зможемо зрозуміти, ким є сьогодні», – підсумував Алфьоров.
Козацькі реєстри, присяги, ревізії – це не лише історія, а й паспорт нації, який повертає українцям почуття тяглості, честі та відповідальності за державу.
