У школі вивчав теореми, а в училищі зрозумів, як вони працюють: переваги опанування робітничих професій

Професія столяра – одна з найдавніших. Столяри потрібні на фабриках і будівництвах, у майстернях та салонах реконструкції старовинних меблів. Утім, сьогодні справжніх фахівців цього ремесла в Україні небагато.


Профтехосвіта – свідомий вибір

Петро Дударик – столяр із професійними вміннями та досвідом ведення власного бізнесу.

«Є стереотип, що до профтеху вступають ті, кого нікуди не взяли через погані оцінки у школі, тож це їх єдиний шанс здобути професію. Але це не так. Я добре навчався, закінчив 9 класів із середнім балом атестата 4,3 за п’ятибальною системою оцінювання», – згадує Петро.

Уже в 7-8 класі він мав реалістичний погляд на життя. Коли на початку нульових усі вступали до університетів на престижні на той час професії менеджера, маркетолога, економіста, Петро думав: а що далі? Навіщо країні стільки менеджерів? Тоді він зрозумів: робітничі спеціальності будуть потрібними та прибутковими за будь-яких умов.

Після дев’ятого класу він вступив до Київського професійно-технічного училища №27 (нині – Київський професійний будівельний ліцей) на спеціальність «Столяр-будівельник, паркетник».

«Спочатку планував стати автомеханіком. Мав мопед, сам його ремонтував і вважав, що мені навіть вчитися особливо не треба, – можу відразу працювати. У приймальній комісії запропонували обрати професію столяра. Я зважив усі переваги. Розрахунок був простий: виготовлення одних дерев’яних дверей тоді коштувало $100, а одне замовлення автомеханіка – в середньому $15. На виготовлення дверей витрачаєш тиждень. Скільки замовлень потрібно прийняти автомеханіку, щоб заробити ту ж суму? До того ж дерев’яні вироби ручної роботи дуже високо цінувалися, а майстрів, які вміли їх створювати, було мало», – розповідає про своє рішення Петро Дударик.

Ще одним фактором вибору професії був стимул якомога швидше стати економічно незалежним.

«З 16 років я вже заробляв гроші самостійно. Звісно, батьки підтримували, але дивно було уявити, щоб я просив у мами на розваги та всілякі свої підліткові хлоп’ячі потреби. На першому курсі виготовляв на замовлення фігурні дерев’яні підставки під телефони. Мій гонорар за підставку ручної роботи був вдвічі більшим, ніж місячна стипендія, – згадує підприємець. – Звісно, тоді матеріально-технічна база училища була не найкращою. Ми вчились за підручниками 60-х років, інструменти в майстернях були такі, що їх на виробництві вже ніхто не використовував, але навіть у тих умовах студенти опановували професію».

На питання, які шкільні предмети найважливіші для професії столяра пан Петро відповідає: геометрія та алгебра.

«У школі я вивчав теорему Піфагора, а в училищі зрозумів, як ці знання реалізувати практично. Важливо мати добре розвинене просторове мислення, хороший окомір, бути уважним до деталей, а ще – гарні комунікативні навички. Щоб відкрити свою справу й мати достатньо замовлень, уміння просто виготовляти меблі буде замало. Треба вміти спілкуватися з клієнтами й робити це так, щоб людям було легко й приємно мати з тобою справу», – резюмує столяр.

Від викладача профтеху до приватного підприємця

Провчившись три роки та здобувши диплом, Петро Дударик працював майстром виробничого навчання у своєму ж училищі. Згодом влаштувався на меблевий завод «Південь», де впродовж року пройшов шлях від «третього помічника на розкрої» до універсального спеціаліста, працював на всіх ділянках виробництва.

«Якщо керівництво бачило потенціал, давало можливість розвиватися. На заводі самостійно освоїв новітнє обладнання – станок із програмним забезпеченням, яких на всю Україну тоді було всього чотири. Цей інструмент пришвидшує виготовлення меблів, зменшує імовірність браку. Те, що вручну виконували половину робочої зміни, на цьому станку – за 30 хвилин», – згадує Петро.

Маючи чималий досвід, 2011 року майстер відкрив власний ФОП із виготовлення меблів на замовлення.

«Сезон замовлень у мене – з травня по січень. У цей період доводиться працювати майже без вихідних. Клієнти приходять за рекомендацією. 98% лишаються задоволені роботою, 2% відсіюється на етапі замовлення. Навіть рекламу давати не доводиться – працює “сарафанне радіо”», – зазначає Петро.

Він розповідає: плануючи ремонт приміщень, важливо одразу вирішити, де будуть стояти меблі та які саме, тому мебляр супроводжує ремонт від самого початку. Звісно, в умовах війни ситуація інша. Нині люди чекають, що буде далі, як розвиватимуться події. Ніхто не хоче, щоб його відремонтований, добре вмебльований будинок зруйнували. Але замовлення є і зараз.

Дефіцит робітників

«У нас і до війни був дефіцит спеціалістів. Якщо фахівець хороший – у нього замовлень завжди на півроку вперед. Фахівців із виготовлення меблів ніде не готують. Суміжні професії, пов’язані з виготовленням меблів теж потрібні: дизайнер створює проєкт меблів, технолог – функціональний макет, оператор станка – виготовляє меблі. Тепер майстри виїхали чи пішли на фронт. Тож дефіцит кваліфікованих робітників однозначно буде, хтось має зайняти ці місця. До періоду відбудови треба готуватися вже, тому профтехосвіта – надзвичайно важлива», – зауважує підприємець.

Щоб позбутися застарілих підходів навчання, зміст профтехосвіти змінюється. Реформування галузі передбачає масштабне «перезавантаження» всієї системи профтеху: модернізацію інфраструктури, зміну стандартів освіти, професійне навчання педагогів, збільшення практичної складової навчання (до 70% навчального часу учні здобувають знання в умовах реального виробництва) тощо.

Нині навчатися в закладах профтеху можуть не лише випускники шкіл, а й дорослі, які хочуть підвищити кваліфікацію або змінити професію. Здобути другу професійну освіту також можна безоплатно, незалежно від місця реєстрації.

Розвиток професійно-технічної освіти нині один з пріоритетних напрямків діяльності Міністерства освіти і науки. За словами очільника МОН Оксена Лісового, завдання відомства – направити до 50% молоді у професійну освіту, дати їм хорошу якісну професію. У рамках освітніх реформ планується чітке розмежування базової школи, закладів профільної освіти та академічних ліцеїв.

Де здобути професію

Фахівців столярної справи – столярів, теслярів, різьбярів по дереву та бересту, виробників художніх виробів з дерева, верстатників деревообробних верстатів, комплектувальників та оббивальників меблів – навчають у профтехах по всій Україні.

Скажімо, на базі Сновського вищого професійного училища лісового господарства (Чернігівська область) уже кілька років діє Навчально-практичний центр деревообробних технологій. Студенти навчаються на сучасному австрійському обладнанні. В центрі діє державна цільова підтримка професійно-технічної освіти для ВПО.

Здобувши професію столяра, можна працювати на меблевих фабриках, у будівельних бригадах, на приватних меблевих підприємствах чи, як столяр Петро Дударик, розпочати власну справу.

Партнерська публікація

Наталка Шаманова

Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу та його держав-членів Німеччини, Фінляндії, Польщі та Естонії у межах програми «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України». Програма має на меті надати підтримку у впровадженні реформи профосвіти та модернізації інфраструктури обраних навчальних закладів. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Європейського Союзу, його держав-членів та Програми. Програму в Україні виконують Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH та Kreditanstalt für Wiederaufbau (KfW), а також установи з країн, що співфінансують EU4Skills

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію