Не потрапити в Нормандську пастку: з чим Зеленський їде на зустріч з Путіним до Парижу

Сайт «Сегодня» разом з експертами з’ясував, з чим Україна їде до Парижу, на чому буде наполягати Путін, та чи може Росія піти на військову ескалацію

/ Фото: Офіційний сайт президента України

Трохи більше ніж за тиждень 9 грудня у французькій столиці відбудеться перша зустріч Володимира Зеленського і Володимира Путіна. Цьому передували кроки з боку України. Спочатку ми погодилися на "формулу Штайнмайєра", яка ще має бути вмонтована в український закон, що гарантуватиме Донбасу особливий статус. Потім пішли на розведення сил і засобів у Золотому, Петрівському і Станиці Луганській, відремонтувавши там міст.

Проте вже зараз в Москві натякають, що цього недостатньо. Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що до 31 грудня 2019 року (коли спливає термін діючого закону про особливий статус Донбасу) Верховна Рада ухвалить абсолютно новий закон по Донбасу, куди буде вмонтована "формула Штайнмайєра", яка і передбачає механізм набуття Донбасом особливого статусу. На це в ОРДЛО відповіли, що нового закону їм не треба, їх цілком влаштовує нині діючий. А Володимир Путін підвищив градус напруги:

"Це абсолютно ключове питання. Ми чуємо від перших осіб України про те, що може бути ухвалений інший закон по Донбасу. Який? Якщо буде ухвалене щось таке, що не буде погоджено з "ЛНР"/"ДНР", тоді все миттєво зайде у глухий кут. Адже "формула Штайнмайєра" потрібна для імплементації цього закону, 31 грудня спливає строк його дії. Що ми будемо обговорювати в Нормандському форматі?".

Більше того, на днях очільник російського МЗС Сергій Лавров заявив, що на саміті в Парижі "Росія буде закликати Київ почати прямий діалог з Донбасом". Це давня пісня Кремля, покликана зняти санкції з Росії, показавши таким чином, що це внутрішньоукраїнський конфлікт, а не війна Росії проти України. Більше того, російська сторона активно закидає, що четвірка вже погодила підсумкову заяву саміту у Нормандському форматі. Офіційний Київ натомість вже тиждень мовчить, не підтверджуючи, і не спростовуючи цю інформацію.

За інформацією знову ж таки російської сторони, в Парижі можуть відбутися і двосторонні перемовини Зеленського і Путіна тет-а-тет без свідків. А після телефонної розмови Зеленського і Путіна у понеділок 25 грудня стало зрозуміло, що до мирних переговорів по Донбасу в Парижі додадуться ще й газові.

За тиждень до першої після трирічної перерви зустрічі лідерів Нормандського формату сайт "Сегодня" разом з експертами з’ясував, з чим Україна їде до Парижу, на чому буде наполягати Путін, та чи може Росія піти на військову ескалацію, якщо Україна не погодиться виконувати забаганки Кремля.

Михайло Гончар

президент Центру глобалістики "Стратегія XXI"

На переговорах в Парижі українська сторона має чітко сказати, що розглядатиме там виключно питання приборкання російської агресії. Питання газового блоку жодного відношення до цієї тематики не мають. Інакше це буде тотальним програшем. І поки що все складається так, як Росія собі намалювала цей сценарій. Ув’язка газового і політичного питання в "газополітичний блок" закінчиться ще гірше, ніж Харківські угоди. Телефонна розмова між президентами України і Росії 25 листопада, заяви міністра енергетики Олексія Оржеля по газу і знижці, яку ми пустимо на субсидії у разі прямих поставок російського газу в Україну, свідчить про те, що ніякої продуманої переговорної позиції у Володимира Зеленського немає. Більше того, вони її не готували і не готують. Тому що інакше б не телефонував Зеленський Путіну щодо начебто зниклих унітазів на повернутих нам військових кораблях, коли реально мова йшла про газ. У переговорах з "Газпромом" диявол завжди криється в деталях. Те, що Росія називає знижкою, таким насправді не є. Спочатку, швидше за все, ця знижка буде, і буде навіть більшою від "щедрості" російської душі. Або ж буде спеціальна ціна. Але потім ми спостерігатимемо повторення ситуації 2006 і 2009 років. Ми ж не будемо бачити цих контрактів, бо скажуть, що вони комерційні, закриті і т.д. А потім з'ясується, що там є певна формула, певні взаємоув’язки, що перший рік буде у України ціна, умовно, як у Білорусі. А потім, якщо захочете, приєднуйтеся до Митного союзу, або ЄврАзЕс. Насправді, тут варіантів може бути маса. Можна пригадати і 2009 рік, коли був підписаний нині чинний газовий контракт, за яким у перший рік його дії "Нафтогаз" дійсно отримував газ за спеціальною ціною. А з 2010 року врізали формульну ціну, яка була практично втричі вищою. Тому, будь-які переговори по газу повинні розпочинатися з того, що спочатку на рахунку "Нафтогазу" мають бути $3 млрд по рішенню Стокгольмського арбітражу. Тільки після цього можна спробувати розпочати з чистого аркушу. Бо виплата цих майже $3 млрд буде індикатором готовності "Газпрому" знову повернутися в правове поле. Без цього погоджуватися на щось, що росіяни наобіцяють, не варто. Знижка, яку зараз всі обговорюють, – це відволікаючий маневр. За цією, по суті, газовою капітуляцією, яка вималювалася, піде капітуляція і по решті напрямків, зокрема і щодо врегулювання на Донбасі. Для "Нафтогазу" це колосальні втрати того, що вже здобуто. До того ж, на місці "Нафтогазу" не варто було б так швидко погоджуватися на те, що, мовляв, грішми $3 млрд не дають, візьмемо газом. Це теж ризикована річ. В принципі, такий варіант може бути. Але він має бути якимось чином гарантований. Але гарантії "Газпрому" нічого не варті, бо росіяни не просто не виконали нині діючий контракт. Вони не виконали рішення Стокгольмського арбітражу, яке прописано в цьому контракті. Таку пакетну ув’язку переговорів по Донбасу з газом я передбачав ще декілька місяців тому. Тим більше, що на газовому фронті "Нафтогаз", завдяки тому, що став незалежною компанією, сформував потужний потенціал опірності, який "Газпром" не зміг подолати. Тому росіяни вдалися до притаманної їм манери вирішити цю проблему з політичного рівня. На сьогоднішній день можна сказати, що "Газпром" успішно її вирішує. Навіть заступник голови Єврокомісії Марош Шевчович вже заявив, що нехай питання транзиту обговорять на високому рівні. Я вважаю, що це ніж в спину Україні. Бо європейці увесь час нас вчили, що політична корупція – це погано, що не треба змішувати політику і бізнес. А тут вони якраз порадили змішати все докупи. А на політичному форматі мала би бути поставлена умова до всіх "нормандців", що звільняються всі без винятку політичні в’язні і полонені на Донбасі, а потім продовжуємо мову про врегулювання.

Олена Снігірь

На зустріч у Нормандському форматі 9 грудня Україна їде з чітким переліком виконаних зобов’язань. Про це заявив і президент Володимир Зеленський, підтвердила і СММ ОБСЄ, і останнє засідання Тристоронньої контактної групи. Тобто, Україна до нормаді повністю готова і їде туди з виконаним пакетом. Що Україна хоче отримати від цієї зустрічі? Володимир Зеленський заявляв, що він хоче знати конкретний порядок і план дій. Тобто, коли, власне, закінчиться війна. Від російської сторони ми чули, що вже погоджений якийсь підсумковий документ-заява. Проте українська сторона нічого такого не підтверджувала. Відомо про три головні пункти української переговрної позиції – звільнення усіх полонених, яких утримує Росія; припинення вогню по вмій лінії фронту; повернення контролю над кордоном. Що ще буде говорити наш президент під час зустрічі нормандської четвірки та двосторонніх перемовин з Путіним ми не знаємо. Тому все те, що вже озвучив Володимир Зеленський – це, в першу чергу, сигнал нашим західним партнерам, Франції і Німеччини, що Україна виконує взяті на себе зобов'язання в межах можливого, і тепер черга за Росією. Головна боротьба на нормандській зустрічі розгорнеться навколо західних лідерів. Зеленському треба зробити так, щоб і Макрон, і Меркель відчували, що вони не можуть перейти червоні лінії, бо для них будуть дуже сильні репутаційні втрати від здачі українських і, власне, європейських інтересів. А з огляду на останню еволюцію французького президента, аргументи президенту Зеленському потрібно буде підбирати особливі, позбавлені ілюзій про загальноєвропейські цінності та безпекову солідарність. Дуже чітка червона лінія, яку озвучив президент Зеленський, – мають бути зупинені обстріли, виведені війська і повернений контроль над кордоном. Тобто, поряд з тим, що Україна має наводити мости з населенням Донбасу, втілити в життя план мирної реінтеграції, як говорив президент Зеленський, не можуть проводитися вибори, поки там діє окупаційний режим. Ми пам’ятаємо заяву представника України в Тристоронній контактній групі Леоніда Кучми про розпуск "ДНР"/"ЛНР". Якщо Росія на це не погоджується і продовжить підтримувати конфлікт низької або високої інтенсивності, Україна буде задіювати інші механізми – говорити в ООН про скликання нового формату, якщо Нормандський не спрацює. Тобто, команда Офісу президента дає чітко зрозуміти, де є межа, яку ми ніколи не перейдемо. Росіяни все це зчитують і розуміють ситуацію дуже добре, в тому числі і внутрішньополітичні процеси в Україні. І ми не знаємо, які аргументи задіє Путін. Так, Лавров заявляє про прямі переговори Києва з Донбасом. Але вони це кажуть давно – нічого нового росіяни не придумали. План Росії не змінився. Вони хочуть якомога надійніше інтегрувати назад ці території в економічне і політичне тіло України, щоб контролювати Україну і сприяти її руйнації, як держави. Проте Путін може задіяти нові інструменти тиску. Що він буде говорити Зеленському тет-а-тет? І я не знаю, чи це хороша ідея говорити з ним тет-а-тет. Звичайно, цього не уникнути, але, по-перше, ми знаємо, що росіянам не можна вірити. По-друге, свідків цієї розмови не буде. По-третє, як це може вплинути на нашого президента? Те, що це ніяк не вплине на Путіна, це точно. Тому це небезпечний момент і не знаю, чи це варто робити. Нормандський саміт в Парижі – це рубікон. Його чекають всі. Українське суспільство чекає сигналів від президента Зеленського, куди ж ми далі рухаємося. Так само і росіяни чекають від Путіна, який подальший план по Україні. Тому, якщо президент Зеленський буде чітко стояти на проукраїнських позиціях, далі Росія може використовувати різні важелі тиску, наприклад, піти на загострення, бо Москва ще не випробувала Зеленського і його команду навіть ескалацією, не говорячи вже про відкриті бойові дії. Інший момент, що росіяни можуть заморозити конфлікт на Донбасі, або підтримувати його низьку інтенсивність, і активізуватися на Чорноморському напрямку і, наприклад, закрити нам наш експортний морський шлях. Але найбільш вірогідний сценарій – на наступний рік росіяни просто візьмуть паузу, залишать все як є і спостерігатимуть за розвитком політичної ситуації в Україні. Тим паче, що зараз по газу можна використати додаткові інформаційні приводи для нагнітання напруги між Україною і європейськими партнерами. А вже протягом наступного року вони спробують розхитати ситуацію в Україні зсередини. До того ж, восени наступного року президентські вибори в США, результати яких також вплинуть на політичні процеси в Європі і заторкнуть Україну.

Микола Капітоненко

асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

На самміт у Нормандському форматі в Парижі Україна їде з тим, щоб отримати сигнали від Росії про готовність вивести війська з Донбасу, повернути Україні контроль над кордоном і вислухати її умови. Сподіваюся, що газові питання не будуть прив'язувати до мирних переговорів по Донбассу – це окрема проблема. У питанні Донбасу Росія наполягатиме на ухваленні нового закону про особливий статус з тими формулюваннями, які її влаштують; або продовженні нині чинного закону, термін дії якого закінчується 31 грудня 2019 року. Думаю, що нового закону про особливий статус Донбасу не буде, просто продовжать старий. По-перше, новий писати вже ніколи. По-друге, старий закон в цілому відповідає ідеології Мінських домовленостей. Якщо ми раптом на нормандських переговорах виб'ємо собі якісь кращі умови з питань, які зачіпає закон, можна буде оперативно внести зміни – якщо це буде в нашу користь. По "формулі Штайнмайера", звичайно, можна внести поправку в нині чинний закон про особливий статус, але це не настільки принципово. Думаю, важливіше в цьому плані закон, у відповідності до якого на Донбасі будуть відбуватися вибори. Ось там можна прописувати "формулу Штайнмайера", і це буде більш складним завданням, тому що такий закон доведеться писати "з нуля". Плюс, як прописувати проведення в ОРДЛО виборів, коли, швидше за все, там не буде українського контролю? Верховній Раді ще треба буде напрацювати цей закон після нормандської зустрічі. У меншій мірі Росія наполягатиме на соціально-економічних питаннях і питаннях амністії, зокрема, на відновленні пенсій і таке інше. Москва буде піднімати питання місцевих виборів, а також, можливо, наполягати на прямих переговорах Києва з ОРДЛО, хоча я в цьому не бачу особливого сенсу для неї. Ну і буде піднімати питання обсягу автономії для Донбасу, того, які рішення залишаться на місцевому рівні. Все це послужить доповненням до заявлених переговорів про новий обмін, повномасштабне перемир'я і контроль над кордоном. Німеччина і Франція хочуть закінчити конфлікт, щоб Україна і Росія швидше про щось домовилися – як мінімум, щоб конфлікт заморозився, а краще, вирішився б остаточно. Для цього вони будуть робити все, що зможуть. Але, по-перше, можуть вони не так багато. По-друге, вони не будуть займатися відкритим тиском на Україну, тому що вирішення конфлікту тільки ціною українських поступок їм теж не дуже вигідно. Їм потрібен стійкий компромісний варіант, який би врахував інтереси обох сторін. Я не дуже сприймаю останні заяви Еммануеля Макрона як проросійські. У нього є своє бачення європейського майбутнього і ролі Франції в ньому, від якого він відштовхується. Французам потрібна Росія з політичних мотивів, німцям – більше з економічних і енергетичних. Тому в різному ступені і Німеччина, і Франція схильні до діалогу з Росією, і відносини з Україною для них – це похідна відносин з Росією.

Микола Бєлєсков

головний консультант відділу воєнної і воєнно-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень

Починаючи з 2014 року можливості Росії по великій війні по периметру всього кордону з Україною зросли. З 2016 року Росія створювала стаціонарну інфраструктуру, 20-ту і 8-му загальновійськові армії. Хоча, 8-ма армія розглядається, в першу чергу, як засіб попередження українського контрнаступу, щоб підсилити два існуючі армійські корпуси на Донбасі, поки основні сили не підтягнуться. А 20-та армія – щоб відволікати увагу України на Північ і Північний-Схід. Два армійських корпуси на Донбасі можуть виконувати виключно оборонні завдання. Для фронтального прориву під керівництвом Росії їх треба укріплювати, в тому числі і по солдатах, яких там зараз 40 тис. Для наступу їх треба ешелонувати, чого не вистачить, щоб тримати всю лінію зіткнення. Тобто, для наступу цієї кількості замало, їх вистачить тільки для оборони. І якщо гіпотетично росіяни спробують зробити щось фронтально, це означатиме перекидання живої сили і техніки. Бо по системам ураження угруповання, яке є на Донбасі, не може ефективно конкурувати, особливо в плані наступу. Там системи слабші, ніж у нас, особливо по артилерії. У них немає серйозних калібрів. До того ж, повномасштабна військова ескалація обернеться для Росії політичним програшем. Застосування масованої сили поверне Росію у ситуацію до лютого 2015 року, коли проти Росії запроваджували санкції і ізолювали її. Проте, є ще один момент. Наскільки я розумію, росіяни абсолютно задоволені тим статусом-кво, який є на даний момент. Тобто, їм немає сенсу його міняти, особливо військовим чином, наражаючись на ризики у діалозі з Європою. Росіяни вважають, що час грає на них. Бо, можливо, якби вони вважали інакше, то сенс застосувати силу, щоб нав’язати своє бачення тут і зараз, зріс. Проте наразі виглядає так, і до цього зводиться вся російська позиція, що треба просто почекати. А от чи зможе чекати Україна? В Парижі обговорюватимуть питання можливого розведення сил і засобів по всій лінії зіткнення. З військової точки зору будь-яка статична оборона проривається, незалежно від того, де вона знаходиться, бо це не Перша світова війна. Насправді, з оперативних і стратегічних розрахунків, плюс-мінус один-два кілометри вперед чи назад, ситуацію не змінить. А Росія втратить основний інструмент впливу на Україну. Бо зараз ми собі можемо скільки завгодно написати законів чи сказати, що не збираємося мати справу з Донбасом під окупацією. Але поки є лінія зіткнення, поки є фізичний контакт нашої армії і проросійських угруповань, це означає, що Донбас завжди буде про себе нагадувати. Якщо буде ефективне розведення сил по всьому периметру і не буде обстрілів, кількість жертв зменшується до нуля. А це значить буде менше тиску, мовляв, давайте домовлятися з росіянами тут і зараз, бо наші хлопці і дівчата гинуть. Плюс це нам дозволить, якщо ще й вдастся завести миротворців на лінію зіткнення, заощаджувати великі кошти. Бо сьогоднішня ООС – це ж не розвиток армії, а, по суті, проїдання ресурсу. Тому, розведення по всій лінії зіткнення насправді невигідне росіянам, вони гратимуть проти себе.

Нагадаємо, президент Володимир Зеленський під час візита в Литву запевнив, що поступок Росії на переговорах в Нормандії не буде.