Пілотес в Україні – всього з десяток. Але для світових авіаліній жінка в кабіні пілота – нормальне явище. У кожної своя історія, як потрапила в авіацію, свої мотиви і сімейні обставини, досвід і погляд на роботу. Про те, чи складно жінці в такій, нещодавно ще зовсім нежіночій, професії, нам розповіли Олена Коневська і Галина Мараховська.
Олена Коневська народилася в Мелітополі, у військовому містечку в кілометрі від аеродрому.
"У дитинстві часто бігали туди з подружкою грати, – каже вона. – Але нікому навіть не натякала, що тягне в небо і піду в авіацію".
Після школи подала документы в Кіровоградську льотну академію НАУ:
"Вирішила: не вступлю, підготуюся і через рік знову буду пробувати".
Її колега Галина Мараховська з 2011 року літала стюардесою. Згодом зрозуміла, що хочеться розвиватися в цій сфері.
"Довго вибирала, де вчитися, і зупинилася на США, – розповідає вона. – Освіта в Україні та в Америці – небо і земля! Американська ліцензія цінується і дозволяє без проблем влаштуватися в будь-якій країні світу".
Олена під час вступу пройшла три етапи відбору. Спочатку курсантів фільтрували за балами, потім психолог, потім фізподготовка.
"Пробувати дуже багато дівчат. В мою роту потрапили 10, – розповідає вона. – Крім мене, більше ніхто поки не літає".
У навчанні було непросто, але якщо все робити вчасно і не допускати хвостів – посильно.
"До того, як сіла за штурвал, я не літала навіть пасажиром. Після першого польоту остаточно зрозуміла: це моє", – зізнається Олена.
За майже 8 років вона налітала сотні годин, користувалася будь-якою можливістю попрактикуватися. Навіть в Литву їздила освоювати новий тип літака.
У Штатах, за словами Галини, у кожного студента в міру особистих здібностей виробляється свій графік.
"Якщо курс розрахований на 6 місяців, не факт, що через півроку будеш з ліцензією, – каже вона. – Не дадуть, поки не здаси всі іспити. Є мінімум годин для кожної ліцензії. Але якщо не здаєш прогрес-чек, який складається з теорії та практичних вправ, літаєш далі, поки не виконаєш стандарт, встановлений FAA (Federal Aviation Administration)".
У Галини це зайняло трохи більше року, у інших – 2-2,5. Крім неї, в школі були європейки і навіть дівчина з Шрі-Ланки.
На відкриту гендерну дискримінацію дівчата не скаржаться. Але Галині, за її словами, отримати роботу було досить складно. Був 2016 рік, і крім нестабільної обстановки в країні на працевлаштування впливало ще дві обставини.
"Я дівчина, а на той час в Україні працювала тільки одна пілотеса. А ще маленька дитина: для будь-якого роботодавця це проблема", – каже Галина.
Але вона повернулася в Україну і почала обхід авіакомпаній в пошуку роботи. Зустрічалася з керівниками, льотними директорами.
"З відкритими обіймами ніде не зустрічали, – згадує вона. – Одні відразу відправляли додому, інші обіцяли зателефонувати, коли відкриється набір".
Але тут втрутився щасливий випадок. В одній компанії шеф-пілот, побачивши Галину, посміхнувся і розповів: його першим інструктором була жінка.
"Мабуть, вирішив, що прийшла пора відплатити за науку добром, і допоміг мені, – згадує Мараховська. – Так я влаштувалася на першу роботу".
Олена вважає, їй дуже пощастило: її взяли в другій компанії, куди вона звернулася при пошуку роботи.
"Опинилася в потрібний час в потрібному місці, – каже вона. – Боялася упередженого ставлення, але поки його не помічала".
У резюме вже відзначено, які документи на руках, якими типами літаків керуєш, і навіть оцінки по тренажеру. потім співбесіда.
"Пам'ятаю, призначили перед Новим роком. Квитків немає, насилу до Києва дісталася, переживала сильно", – зізнається Олена.
Її поганяли із загальних предметів – аеродинаміка, навігація, право, з англійської та прийняли.
"А тепер у відборі беруть участь ще й психологи", – каже пілотеса.
Відкладати життя не можна, впевнені наші героїні. Навчання і активна льотна практика не заважали 5-річним відносинам з хлопцем, говорить Олена.
"Все, що хочу, встигаю. А не хочу – кажу, що у мене рейс або терміново викликають", – сміється вона.
Галині заради навчання довелося жертвувати інтересами родини. Вирушила в США, залишивши вдома однорічну дитину.
"Не полетіла б тоді, іншого шансу не було б", – пояснює вона.
Але навіть з американської ліцензією в кишені повернулася в Україну, до сім'ї. І зізнається: поєднувати домашні турботи з робочими складно:
"Чоловік-пілот приходить додому – він уже герой, кидає речі і відпочиває. А жінка перетворюється в господиню, маму і працює".
Стресостійкістю і витривалістю леді чоловікам не поступаються. Але дещо пілотес турбує сильніше. Дуже сушаться шкіра, кутикули і губи. Олена пристосувалася: бере з собою креми, міцелярно, термальну воду.
"Можна в польоті попшикатися, ще й запропонувати командиру, – жартує. – У мене окрема косметичка для польотів. То губи нафарбовані, то руки кремом намажу, поки командир не бачить".
Робоче місце пілота обмежена, але у кожного своя зона комфорту є. Треба залишати порядок перед приходом колеги. А пілотеса на додачу намагається залишити після себе приємний сюрприз.
"На бортовому комп'ютері залишаю напис have a nice flight, а там, де номер рейсу на штурвалі, набираємо 737 або 777 на удачу, – розповідає вона. – Прийдуть – посміхнуться".
Якщо у колеги день народження – можна залишити йому вітальний напис. А ще є милий звичай кріпити до штурвала цукерки.
"А ось аплодують пілотам все менше. Шкода: нам приємно", – каже Олена.
Головний мінус в їх роботі, за словами дівчат, – плаваючий, непередбачуваний графік. Можна працювати вночі, можна полетіти на тиждень-два, зависнути вдома.
"Домашній графік підлаштовую під робочий", – каже Галина.
Буває, повертаєшся ввечері з рейсу, а завтра замість планового вихідного знову політ, розповідає Олена. У графіку пілота вихідні бувають двох типів: порожні клітинки, в яких ще може рейс з'явитися, і з позначкою, що день 100% вільний. Тільки на такі можна розраховувати (і то якщо не виникне форс-мажор). Але зате плюсів не злічити.
"Це не робота, а спосіб життя. Моя найбільша пристрасть, любов і хобі назавжди ", – зізнається Коневська.
За рік вона отримала море вражень. Нові країни, новий досвід, новий ритм і командири, які кожного курсанта виховують, плекають.
"Вони для нас наставники у всьому. Можна обговорювати будь-які життєві теми, просити поради", – каже Олена.
У пілотів – свої забобони. Пілотеса особливо в них не вірить, але про всяк випадок перед рейсом ґудзик не пришиває і не фотографується, тим більше біля літака. По-різному ставляться до аеродромів: одні небезпечні, на інших – як вдома. На Тенеріфі ось бувають зсуви вітру. Коли заходиш на посадку, вітер може різко змінити напрямок і швидкість.
"І тоді літак вбік зносить. Не сядеш відразу, доведеться йти на друге коло, – каже Олена. – Перед заходом на посадку командири влаштовують брифінг, обговорюємо такі нюанси".
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, як працюють бортпровідниці і бортпровідники в Україні. Представники найромантичнішої професії повинні вміти плавати і говорити англійською, можуть обеззброїти словом, а на пенсію, всупереч стереотипам, йдуть як усі.
А ще ми писали про те, як в Греції літак пролетів в декількох метрах над туристами: яскраве відео. Аеропорт острова Скіатос знаходиться недалеко від пляжу, тому посадка літаків тут – неймовірне видовище.
