РОЗДУМ. ПРО ВІРУ. Павло Жебрівський

РОЗДУМ. ПРО ВІРУ. Павло Жебрівський, фото-1

Україна у «зоні турбулентності». Почало сильно «трусити» і вже дехто пророчить можливу катастрофу нашого «корабля». То що у цей час потрясінь може стати «паском безпеки» для нас? Думаю – Віра. І мова йде не про релігійні тези, перипетії з Томосом чи висловлювання Патріарх Філарет. В час сум’яття, де кожна людина стала «полем битви», нам вартує задуматися над тим, у що ми віримо?

Слово «віра» походить від латинського «veritas», що означає «істина», тобто те, що не потребує підтвердження. В релігійному аспекті віра трактується як подарована Богом здатність приймати Істину. Апостол Павло наголошує, що віра «то підстава сподіваного, доказ небаченого». Тому «по вірі вашій буде вам». І якщо приймемо за правду і віритимемо в апостольське: «коли Бог за нас, хто проти нас?», то зможемо перейти це «поле зневір’я і розбрату» та вберегти нашу спільну домівку – Україну. Та чи достатньо у нас віри? В себе? В Україну?

Джон Локк називав віру «згодою розуму», тобто тим, що слугує основою наших рішень та дій у випадках, коли достовірне знання нам недоступне. Як система, яка дозволяє фільтрувати та приймати інформацію без раціональної аргументації. Психологи підтверджують, що віра є станом нашої психіки, яка полягає в повному і беззастережному прийнятті певних ідей як незаперечних фактів.

Віра в житті людини слугує «точкою опори» та первинною силою. Силою, що допомагає долати життєві випробовування. Силою, що дозволяє відстоювати наукові гіпотези та робити відкриття. Силою, що надихає боротися проти сильного ворога та перемагати у війні.
Віра завжди є вільним, нестримним поривом душі. Вона викликає бажання жити та діяти. Навіть заперечуючи сам факт віри, ми продовжуємо вірити. У Бога чи у власні сили. У вищу справедливість чи у владу грошей. У власну ідею чи у інших людей. Зараз багато тих, хто вірить у свою безкарність чи «всенародну любов». Ми не можемо жити без віри і не можемо примусити себе вірити. Утверджуючи цінність чогось, віра визначає наш світогляд та надає сенсу життю. Людина «приліплюється» до того, у що вірить та уподібнюється йому. І тоді «ходить вірою, а не баченням». Якою ж «вірою ми ходимо»?

Значна частина українців повірила «гарній картинці», точніше переклала на неї відповідальність за майбутнє країни. А це при зіткненні з реальністю, як правило, закінчується розчаруванням і зневірою. Тож суспільство матиме можливість усвідомити, що вірою можуть маніпулювати. Тому будьмо готові! Готові довести, що Україна є цінністю для нас. Бо віра проявляється у ДІЇ та у «мужності бути». І лише наші вчинки свідчать про те, у що ми віримо.

Якщо ми будемо спроможні повірити у себе, то матимемо змогу повірити в Україну та боротися за неї. Коли ми повіримо у своє майбутнє з Україною, то матимемо сенс його творити. Прийшов час бути уважним щодо того, у що ми віримо. Пам’ятаймо, що:

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний винайшли не ми.
Тут головне дивитись в очі звіру
і просто-залишатися людьми.

#Роздум_Жебрівський

На данном изображении может находиться: на улице
Віра роздум Жебрівський
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Комментарии