Кожного року у листопаді ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор , який призвів до небаченої кількості безневинних жертв. Адже у ті роки, на багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Почався голод. Великий, страшний, невблаганний пішов голод степами. І неможливо було зачинити двері перед ним, зупинити плачем дітей, чи тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями.
Голодомор 1932–1933 років в Україні – не лише найбільша гуманітарна катастрофа в історії людства, а й незагоєна рана в українській історії, ще одна «вічна» проблема політичної й публіцистичної думки. Ця тема бентежить серця навіть ситих та задоволених життям людей сьогодення. Ми часто зустрічаємо цю тему у творах української літератури. Ми жахаємося страшних та шокуючих подробиць життя тогочасних українців.
Страшна моровиця лише за один рік забрала життя мільйонів людей, фактично зруйнувала сільське господарство на українських землях, а головне - позбавила українців впевненості у майбутньому й нав'язала їм почуття страху перед «одвічними муками». Страшно згадувати про матерів, що вбивали своїх дітей, аби вони не мучились голодом, братів, що вбивали один одного за краюху хлібу. Зараз дуже просто засуджувати такі вчинки, називаючи їх негуманними, але що би ми зробили самі, не дай бог, потрапивши на їхнє місце.
Цей період в житті та історії України є справжньою перевіркою на людяність, спроможність вижити в екстремальних умовах та балансувати між тваринністю та людською гідністю. На долю людей випало неабияке випробування, битва не на життя, а на смерть, і ми сьогодні не вправі засуджувати їх. Ми можемо лише зробити свої висновки та усіма силами не допустити подібних явищ у майбутньому. Ми ні в якому разі не маємо забувати про ці страшні події початку ХХ століття, коли цілі сім’ї вимирали в селах від того, що їм нічого було їсти.
Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію, але з пам’яттю народу нічого не вдієш. Наслідки цієї трагедії не можна приховати від людства.
З метою вшанування світлої пам’яті безвинно замучених голодом людей; щоб поглибити знання про роки Голодомору в Україні та його наслідки для українського народу; виховувати повагу до історичного минулого свого народу; виховувати патріотизм та зацікавленість до вивчення історичного минулого України, в Новогродівці у фойє Будинку дитячої творчості протягом тижня 21.11.2016 – 27.11.2016 діє Обласна пересувна виставка до Дня жертв Голодомору.
Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Україна пам’ятає! То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими. Нехай у мільйони маленьких вогників від свічок, згорить страшний спадок голодомору. Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим. Докладемо зусиль, щоб про це ніколи й ніхто не забував! Ніхто не має права про це забути!